Втеча з Райкерс-Айленд: найсміливіші спроби втечі з в’язниці Нью-Йорка

Райкерс-Айленд, одна з найвідоміших виправних установ у Сполучених Штатах. Розташований на острові Іст-Ривер, тюремний комплекс містить деяких з найнебезпечніших злочинців Нью-Йорка. Ба більше, розташування тюремного комплексу робить втечу практично неможливою. Проте протягом усієї його історії кілька ув’язнених намагалися зробити сміливі втечі, деякі з яких були успішними, інші приречені на невдачу. Ув’язнені виявляли всю свою винахідливість заради того, щоб знову опинитися на волі. Детальніше про втечі з Райкерс-Айленд, далі у статті на new-york-yes.

Історія тюремного комплексу Райкерс-Айленд

Перед тим, як він став тюремним комплексом, Райкерс-Айленд був приватною сільськогосподарською землею. Острів був куплений Нью-Йорком у 1884 році за 180 000 доларів із наміром розширити свою тюремну систему. На той час головна в’язниця міста, “The Tombs”, була відома своїми нелюдськими умовами та переповненістю. Чиновники розглядали Райкерс-Айленд як можливість перемістити та покращити міські слідчі ізолятори.

Лише у 1932 році Райкерс-Айленд офіційно відкрився як в’язниця. Спочатку це було просто місце для утримання чоловіків-в’язнів. Згодом було збудовано додаткові споруди, що перетворили його на великий комплекс із десяти окремих в’язниць, у яких містилися чоловіки, жінки та неповнолітні. Райкерс-Айленд швидко став головним міським центром тримання під вартою для осіб, які чекають на суд, відбувають покарання строком менш як рік або чекають переведення в державні в’язниці.

У середині 20 століття чисельність ув’язнених різко зросла, що призвело до великих розширень. До 1950-х і 1960-х років у в’язниці Райкерс-Айленд утримувалися тисячі ув’язнених, включаючи арештованих під час протестів за громадянські права та антивоєнних демонстрацій. Оскільки рівень злочинності у Нью-Йорку різко зріс у 1970-х та 1980-х роках, чисельність ув’язнених у в’язниці збільшилася, часто перевищуючи 20 000 ув’язнених на піку.

Але відома в’язниця не лише своїми масштабами, а й тим, що з неї практично неможливо втекти, оскільки вона знаходиться на острові. Незважаючи на це, протягом існування тюремного комплексу з нього неодноразово здійснювалися спроби втечі.

Перша зафіксована втеча з Райкерс-Айленд “New York Times”

“New York Times” за все існування Райкерс-Айленд задокументувала 53 втечі ув’язнених з острова. Вони відбулися у 20 столітті, в період з 1964 року по 1987 рік.

Одним із перших зафіксованих втеч була втеча 1964 року. Зокрема, ця історія про 18-річного злочинця, який порушив умови умовно-дострокового звільнення, здійснивши втечу з виправної установи, розташованої на острові – Райкерс-Айленд. Щоб вибратися на волю, він проплив майже одну милю холодними водами Іст-Ривер, діставшись до берега в районі Асторія, Квінз.

За словами співробітників виправної установи, втеча була ретельно спланована. Ув’язнений скористався моментом, коли охорона послабила пильність, і зумів залишити територію в’язниці непоміченою. Однак його свобода тривала недовго – невдовзі після виходу на сушу втікача помітили перехожі та повідомили у поліцію.

Після цього інциденту проводилося розслідування обставин втечі, а також перевірка рівня безпеки на території в’язниці для того, щоб запобігти подібним інцидентам у майбутньому. Але вони все ж таки, неодноразово повторювалися.

Повторні випадки втечі з Райкерс-Айленд

У 1971 році з Райкерс-Айленд здійснили спробу втечі вже троє ув’язнених, а 1974 – дев’ятеро. Зокрема, шістьох ув’язнених упіймали відразу ж, а ось трьох довелося шукати. Тіло одного з тих, хто втік, знайшли через кілька днів у водах Іст-Ривер. Це був 26-річний Луїс Роман, якого знайшли неподалік Тіффані-стріт у районі Гантс-Пойнт, Бронкс. Як з’ясувалося, Роман, який проживав за адресою Фокс-стріт, 561, раніше був заарештований за звинуваченням у крадіжці та пограбуванні.

Другим в’язням, який втік та якого знайшли не відразу був 23-річний Обід Моралес, зареєстрований за адресою Брук-авеню, 285, Бронкс, звинувачений у пограбуванні, а третім – 25-річний Вінсент Тодаро, мешканець Вест-22-ї вулиці, 308, Бруклін. За інформацією слідства, втікачі могли скористатися мережею кримінальних зв’язків.

Чергова втеча не змусила довго чекати, і вже у 1975 році з Райкерс-Айленд втекла чергова група ув’язнених:

• Генрі Баркер, 27 років, Бруклін, засуджений за вбивство, засуджений до 25 років до довічного ув’язнення;
• Чарльз Кенні, 39 років, Бруклін, звинувачується у наркоторгівлі, сума застави – 50 000 доларів;
• Джеймс Даттерсон, 32 роки, Мангеттен, звинувачується у збройному пограбуванні;
• Роберт Рейтер, 29 років, Бруклін також звинувачується у збройному пограбуванні.

Імовірно, вони подолали близько півмилі та вибралися на віддалену територію аеропорту Ла-Гуардіа. Їхній мокрий одяг насторожив співробітників портової поліції, що й призвело до першого тривожного сигналу.

Правоохоронці, які прибули на місце, затримали двох чоловіків, яких визнали підозрілими. Однак ще двом вдалося втекти. Примітно, що втікачі були одягнені в цивільний одяг, що ускладнило їхню ідентифікацію.

Коли співробітники аеропортової поліції звернулися до чоловічого корпусу в’язниці на Райкерс-Айленді з питанням про можливих зниклих ув’язнених, їм повідомили, що всі на місці. Отримавши таку відповідь, офіцери аеропорту відпустили затриманих, дозволивши їм піти. Лише о восьмій годині Міська виправна рада офіційно оголосила про втечу.

Відомо, що четверо тих, хто втік, використовували для втечі простирадла і, ймовірно, ножівкові полотна. Їхню відсутність виявили лише вранці, під час перезмінки охоронців.

Навіть після цього спроби втечі не припинилися. Вони тривали до кінця 20 століття. Спроби втечі з Райкерс-Айленд продемонстрували недоліки системи охорони тюремного комплексу, виявивши серйозні прогалини у безпеці та координації працівників виправної установи. Багато з цих інцидентів стали можливими через недостатній контроль за ув’язненими, недбалість персоналу та застарілі заходи захисту.

Крім самих втеч, на сполох викликає і повільна реакція адміністрації в’язниці. Нерідко відсутність ув’язнених виявлялося через кілька годин, а іноді й після втручання сторонніх служб. Це свідчить як про прорахунки у системі обліку ув’язнених, так і про можливі випадки внутрішнього пособництва пагонам.

Ситуація на Райкерс-Айленді давно викликає занепокоєння у правозахисників та представників міської влади, і у 2016 році тюремний комплекс навіть хотіли закрити. Ба більше, тут було зафіксовано випадки жорстокого поводження, зневаги та вбивств затриманих.

Випадки жорстокого поводження, зневаги та вбивств затриманих

Протягом десятиліть повідомлення про жорстокість з боку співробітників виправних установ, нелюдські умови утримання та смерті кидали темну тінь на Райкерс-Айленді. Незважаючи на численні заклики до реформи, навіть у 21 столітті Райкерс-Айленд залишається місцем страждань для тисяч ув’язнених, багато з яких чекають суду і не були засуджені за жодний злочин.

У Райкерс-Айленде процвітає насильство, більшу частину якого чинять самі співробітники. Ув’язнені, часто молоді люди з маргіналізованих спільнот, зазнають побиття, сексуального насильства та тривалого поодинокого ув’язнення.

Для багатьох ув’язнених перебування у в’язниці Райкерс-Айленд не просто небезпечне – воно може бути смертельним через нехтування та неналежне медичне обслуговування. Історії про лікарську недбалість спливали неодноразово, викриваючи нездатність в’язниці надати ув’язненим базову медичну допомогу.

Незважаючи на роки федерального нагляду, звіти про розслідування та суспільний резонанс, систематичне насильство у в’язниці Райкерс-Айленд продовжується. А сприяють цій кризі переповненість, брак персоналу, відсутність відповідальності, криза психічного здоров’я.

У відповідь на незаперечні докази насильства та зневаги активісти та політики вимагали закриття в’язниці Райкерс-Айленд. У 2017 році влада Нью-Йорка оголосила про план закрити цей заклад до 2026 року, замінивши його на дрібніші районні в’язниці. Проте логістичні та політичні проблеми затримали процес.

Тим часом ув’язнені продовжують страждати, і щороку надходять повідомлення про випадки смерті в Рікерс-Айленд. Для багатьох прагнення закрити в’язницю – це боротьба за справедливість та гідність тих, хто втратив життя у її стінах.