“Black Lives Matter” стало одним із найвпливовіших рухів за соціальну справедливість у 21 столітті. Це вплинуло на обговорення расової справедливості, роботи поліції та цивільних прав у Нью-Йорку та США загалом. Те, що починалося як хештег у 2013 році, перетворилося на глобальний рух, який виступає за права та гідність чорношкірих людей. Але як усе це почалося і який вплив це мало на суспільство? Далі на new-york-yes.
Трейвон Мартін та зародження руху
Джерела руху “Black Lives Matter” починаються 26 лютого 2012 року, коли Трейвон Мартін, 17-річний чорношкірий підліток, був смертельно поранений у Сенфорді, Флорида, Джорджем Циммерманом, волонтером з охорони району. Мартін був беззбройний, із собою був лише пакет “Skittles” і холодний чай, але Циммерман заявив, що це була самооборона.
У липні 2013 року присяжні виправдали Циммермана за всіма пунктами звинувачення, що спричинило обурення по всій країні. Багато хто розцінив вердикт як провал системи правосуддя, посиливши стурбованість з приводу расового профілювання та насильства щодо чорношкірих американців.
У відповідь на це Алісія Гарза, Патріс Каллорс та Опал Тометі, три чорношкірі активістки, вигадали хештег #BlackLivesMatter у соціальних мережах. Ця фраза незабаром стала закликом до дії, глибоко резонансною для тих, хто вважав, що система правосуддя неодноразово підводила чорношкірих американців.
Розвиток національного руху “Black Lives Matter”
Хоча рух “Black Lives Matter” привернув не велику увагу у 2013 році, вже у 2014 році він переріс у національний рух. Це сталося після чергового вбивства Майкла Брауна, беззбройного чорношкірого підлітка, застреленого поліціянтом Дарреном Вілсоном у Фергюсоні, що у штаті Міссурі.
Смерть Брауна призвела до масових протестів у Фергюсоні. Протестувальники вимагали справедливості, але поліція відреагувала вороже, застосувавши сльозогінний газ та гумові кулі. При цьому фраза “Руки нагору, не стріляйте”, яка нібито була останніми словами Брауна – стала потужним символом опору.
Оскільки Фергюсон став осередком расової несправедливості, рух “Black Lives Matter перейшов” з руху в соціальних мережах в організовану мережу, активісти якої обʼєднувалися у містах по всій країні.
Інші гучні вбивства поліцією спонукали подальший активізм, у тому числі:
- Ерік Гарнер був убитий поліцією у 2014 році у Нью-Йорку після того, як його застосували у задушливому захопленні, він казав: “Я не можу дихати”;
- Таміра Райса було застрелено у 2014 році співробітниками поліції Клівленда під час гри з іграшковим пістолетом;
- Фредді Грей був убитий у 2015 році у Балтіморі від травм спинного мозку, отриманих під час затримання поліцією.
Кожен випадок посилював місію “Black Lives Matter” боротися із системним расизмом, жорстокістю поліції та знеціненням життя чорношкірих. Вже до 2019 року рух набув глобального масштабу.
Рух “Black Lives Matter” Нью-Йорк
Нью-Йорк давно є центром соціальних рухів, і рух “Black Lives Matter” не є винятком. З моменту свого створення цей рух знайшов величезну підтримку та безліч однодумців у Нью-Йорку. Особливо це було відчутно у 2014 році, коли сталося вбивство 43-річного афроамериканця Еріка Гарнера, батька шістьох дітей. З того моменту у Нью-Йорку розпочалися регулярні численні протести та ініціативи щодо боротьби з системним расизмом та жорстокістю поліції. Тоді дуже активно про проблеми “Black Lives Matter” писало “The New Yorker”.
Варто зазначити, що смерть Гарнера внаслідок задушливого захоплення з боку поліції була знята на відео та широко поширена. У громадськості були вагомі докази жорстокого поводження поліції. Фраза “Я не можу дихати”, яку на останньому зітханні промовив Гарнер під час арешту, стала гаслом нью-йорксих активістів. Саме звідси починається боротьба з жорстокістю та системним расизмом у поліції Нью-Йорка.
У той час як у різних куточках США продовжували спливати випадки расизму та жорстокого поводження з чорношкірими співробітниками поліції, у Нью-Йорку рух “Black Lives Matter” обирав нових масштабів.
У 2020 році після вбивства Джорджа Флойда в Міннеаполісі у Нью-Йорку пройшли одні з найбільших демонстрацій у своїй історії. Тисячі мешканців Нью-Йорка вийшли на вулиці, беручи участь у маршах, мітингах та пікетах, вимагаючи справедливості та системних змін у структурі поліції.
Варто зазначити, що культурні установи міста також були залучені до руху “Black Lives Matter”. Наприклад, Музей міста Нью-Йорка займався виставками, які документували протести та досліджували історію організації під керівництвом чорношкірих у місті.
Крім вуличних протестів, у Нью-Йорку з’явилися такі групи, як “Street Riders NYC”, колектив, який організовував масштабні велосипедні протести для підвищення поінформованості про системний расизм і жорстокість поліції. Ці заходи залучили тисячі учасників, що сприяло популяризації та підтримці руху.
Активісти використовували соціальні мережі для координації маршрутів та залучення нових учасників. Велопробіги стали не лише як символом мирного опору, а й способом об’єднання людей різних верств населення навколо спільної мети. Згодом подібні ініціативи поширилися й на інші міста, надихаючи активістів на нові форми протестів.
