Акція протесту Occupy Wall Street (OWS) швидко набула національного та міжнародного резонансу. Вона стала символом боротьби проти фінансової системи, яка, на думку учасників, несе відповідальність за кризу 2007-2008 років та погіршення життя молодого покоління. Рух також надихнув подібні акції по всій країні, започаткувавши ширший Occupy Movement у США, а пізніше й в інших країнах світу. Про зародження, ключові події та вплив OWS — далі на new-york-yes.com.
Як народився рух, що змінив Нью-Йорк
Ідея протесту, який згодом переріс у знаменитий рух Occupy Wall Street, зародилася у розмові між Калле Ласном, засновником антиспоживчого журналу Adbusters, та його колегою Мікою Уайтом. Вони були натхненні масовими протестами на площі Тахрір в Єгипті на початку 2011 року й вирішили організувати мирну акцію проти корпоративного впливу на політику та нерівності у багатстві США. Датою протесту було обрано 17 вересня — день народження матері Ласна.
У липні Adbusters оприлюднили заклик у блозі та плакат із танцівницею на знаменитому бронзовому Charging Bull у фінансовому районі Мангеттену, закликаючи активістів принести намети та приєднатися до протесту. Хештег #OccupyWallStreet швидко поширився у соцмережах, протягом серпня онлайн-спільнота активно обговорювала акцію, допомагаючи збирати перші пожертви.
До руху приєдналися різні групи, зокрема «День люті» — активісти проти корпоративного впливу на політику, а також анонімні кіберактивісти з руху Anonymous, які допомогли залучити масу людей онлайн та поширювати інформацію. До середини вересня підготовка велася через форуми, соцмережі та власний сайт руху, який став центром комунікації та збору коштів.
Першим місцем проведення протесту став парк Зуккотті в Нижньому Мангеттені. Інші потенційні локації, як Боулінг-Грін та One Chase Manhattan Plaza, були відгороджені поліцією, але парк Зуккотті залишили відкритим. Мер Майкл Блумберг підтримав право на мирний протест, наголосивши на готовності міста забезпечити безпеку учасників.
Рух поєднав вуличну активність з онлайн-кампаніями, мистецтвом та перформансом. Плакати, відео та хештеги допомогли створити унікальну атмосферу протесту, де технології та соціальна активність перепліталися. Occupy Wall Street стала першою масштабною політичною акцією для багатьох учасників Anonymous, які раніше обмежувалися кіберактивізмом.
Гасло «Ми — 99%» стало символом Occupy Wall Street та відображало основну проблему, через яку виник рух: величезну економічну нерівність у США. Журналісти називали його одним із найвдаліших протестних слоганів з часів антивоєнних гасел В’єтнамської епохи. Гасло підкріплювалося конкретними даними: звіт Бюджетного управління Конгресу США підтвердив величезний розрив у доходах, що підсилювало громадське обурення. Фокус руху був чітким: скоротити вплив корпорацій на політику, домогтися справедливішого розподілу доходів, створити більше якісних робочих місць, реформувати банки, обмежити спекулятивну діяльність та полегшити фінансовий тягар студентських позик. Сама ідея залишалася зрозумілою та сильною: більшість американців — «99%», і вони вимагають системних змін у суспільстві та економіці.
Occupy Wall Street зсередини
Коли рух OWS перетворив парк Зуккотті на свій табір, перші ночі були простими: від 100 до 200 протестувальників спали на землі у спальних мішках та під ковдрами, бо намети спочатку заборонялися. Їжу готували колективно, витрачаючи приблизно тисячу доларів на день, а для душу та санітарних потреб багато хто користувався ванними кімнатами сусідніх закладів, де місцеві жителі залюбки пропонували свої приміщення.
Щоб обійти обмеження щодо використання електричних мегафонів, учасники винайшли «народний мікрофон»: оратор промовляв фразу, а решта людей повторювала її в унісон. Табір у Зуккотті став живою лабораторією громадського життя, там діяли безоплатні кухні, Wi-Fi, кредитна бібліотека, а також різноманітні альтернативні медіа від Occupy Wall Street Journal до Tidal та On the Frontlines, які поширювали новини та творчість учасників по всьому світу.
Життя в таборі було організоване за принципами прямої демократії — рішення приймали на відкритих зустрічах, де кожен міг виступити. Та тривало це все недовго. 15 листопада поліція здійснила рейд, виселила людей та заарештувала близько 200 осіб, включно з журналістами. Декілька тижнів потому демонстранти спробували повернути табір, але під контролем поліції це було неможливо.
Попри виселення, рух не припинився: активісти продовжували акції у банках, корпораціях, університетських кампусах та на самій Волл-стріт.
Табір у Зуккотті став символом стійкості та інноваційності. Протестувальники змогли організувати себе в умовах обмежених ресурсів, поєднавши колективну кухню, санітарні рішення, бібліотеку та ефективну систему комунікації.
Урядові репресії та суспільна реакція на Occupy Wall Street
Коли рух OWS набрав обертів по всій країні, федеральні структури США почали його ретельно відстежувати. Міністерство внутрішньої безпеки (DHS) стверджувало, що масові протести можуть створювати загрозу для транспорту, комерції та державних служб, особливо в великих містах. У жовтні 2011 року DHS підготувало звіт під назвою «Спеціальне покриття: Occupy Wall Street», а агенції, включно з ФБР, почали збирати інформацію навіть із соціальних мереж. Арешти стали частиною протистояння. Першою заарештованою особою став студент-відеооператор Олександр Арбакль, який, як показало відео, виконував накази поліції, але все одно потрапив під обвинувачення. У Нью-Йорку було заарештовано близько 2000 протестувальників, а по всій країні — майже 8000, переважно за безладну поведінку чи відмову розійтися.
Особливо відомими стали події на Бруклінському мосту 1 жовтня 2011 року. 768 протестувальників було затримано за перешкоджання руху. Багато з них пізніше подали позови проти міста, стверджуючи, що їх незаконно заманили у пастку та заарештували. Федеральний суд у 2012 році визнав, що протестувальникам не дали достатнього попередження.
Деякі судові справи мали гучний резонанс. Майкл Премо був виправданий завдяки відеозаписам, що показували неспровоковану агресію поліції. Сесілі Макміллан, обвинувачена в нападі на офіцера, отримала 90 днів, але відбула лише 60, стверджуючи, що діяла у відповідь на сексуальне насильство.
Реакція політиків та суспільства була різною. Президент Обама висловив розуміння протестувальників та зазначив, що вони відображають розчарування американців після фінансової кризи. Джон Стюарт критикував тих, хто не зміг виправити систему, та висміював політичну байдужість. Мітт Ромні, хоча й вважав рух небезпечним, пізніше висловив співчуття протестувальникам. Деякі демократичні лідери, зокрема Ненсі Пелосі, та профспілки підтримали OWS.
Опитування показували змішані настрої населення: у листопаді 2011 року 33% виборців підтримували рух, 45% були проти, а 22% вагалися. У січні 2012 року 51% вважали протест суспільною неприємністю, а 39% — справжнім рухом, що представляє народ.
Рух також зазнав критики за недостатнє представництво меншин та нижчого класу, а деякі акції включали антисемітські та антисіоністські гасла. Та попри критику, рух підняв національну дискусію про економічну нерівність, корпоративну відповідальність та соціальну справедливість, закріпивши гасло «Ми — 99%» у суспільній свідомості.
Розвиток та вплив Occupy Wall Street
До грудня 2011 року майбутнє руху OWS було ще невизначеним. Рух зберігав понад 450 000 доларів пожертвуваних коштів та продовжував використовувати свій вебсайт для закликів до конкретних дій. Протести в інших містах США тривали, час від часу переростаючи в сутички з поліцією. Учасники залишалися відданими головній меті — відстоювати інтереси 99% населення проти економічної еліти 1%.
Термін «Occupy» став брендом опору, виникли ініціативи на кшталт Occupy Sandy, яка допомагала постраждалим від урагану Сенді, та Occupy Monsanto, що протестувала проти генетично модифікованих культур. Рух поширився на міжнародний рівень, протести відбувалися в десятках країн, включаючи Occupy Central у Гонконгу.
OWS повернули у публічний дискурс тему економічної нерівності, надихнули кампанії за мінімальну зарплату в розмірі 15 доларів на годину та створення благодійних організацій на кшталт Неналежного медичного боргу, яка скуповує прострочені медичні борги за символічну суму.
У 2021 році, на 10-ту річницю Occupy Wall Street, The Atlantic відзначила його довгостроковий вплив: переосмислення активізму, натхнення для нових поколінь боротися за системні реформи, вплив на Зелений новий курс та кампанії за підвищення мінімальної зарплати. Рух також надихнув екологічні протести, зокрема проти проєкту нафтопроводу Keystone XL, та сприяв зміщенню політичного дискурсу вліво.
Попри відсутність конкретних законодавчих перемог, Occupy Wall Street залишився символом децентралізованого активізму та продемонстрував, як масові протести можуть надихати локальні та національні кампанії за соціальну справедливість.